Пайар ят урокне усса пани
Ян Бжехва
Ян Бжехва
АКАДЕМІЯ ПАНА ЛЯПКИ
ПОВІСТЬ-КАЗКА
Для молодшого шкільного віку
Переклад з польської
ІРЕНИ БАРАНОВСЬКОЇ
Малюнки
ІГОРЯ ВИШИНСЬКОГО та НІНИ КОТЕЛ
КИЇВ «ВЕСЕЛКА» 1990
Весела й повчальна повість-казка відомого польського письменника Яна Бжехви (1900—1966) про неймовірні пригоди хлопчика Адася Незгод-ки у фантастичній академії пана Ляпки.
Веселая и поучительная повесть-сказка извест-ного польского писателя Яна Бжехвы (1900— 1966) об удивительных приключениях мальчика Адася Незгодки в фантастической академии пана Кляксы.
2-ге видання
Друкується за виданням:
Бжехва Я. Академія пана Ляпки.— К.: Веселка, 1976
Бжехва Ян.
Б58 Академія пана Ляпки: Повість-казка: Для мол. шк. віку / Пер. з пол. І. М. Бара-новської; Мал. І. А. Вишинського та Н. Д. Котел.— 2-ге вид.— К.: Веселка, 1990.— 128 с: іл.— І8ВИ 5-301-00802-1 (укр.)
Весела й повчальна повість-казка відомого польського письменника (1900—1966) про неймовірні пригоди хлопчика Адася Незгодки у фантастичній академії пана Ляпки.
*****************Ця та інші казки**********************
Звати мене Адам Незгодка, мені дванадцять літ, і я вже півроку навчаюся в академії пана Ляпки. Вдома мені ні в чому не велося. Я завжди запізнювався до школи, не встигав поробити домашні завдання, руки в мене були як глиняні. Все падало на підлогу, все ламалося, склянки та блюдця, не встигав я й оком кліпнути, розліталися на друзки. Я терпіти не можу крупнику й моркви, а мене тільки й змушували їсти крупник та моркву — це, мовляв, дуже поживно й корисно для здоров’я. І коли я на додачу до всіх нещасть заляпав чорнилом скатерку, новий мамин костюм і двоє своїх штанів, батьки твердо стали на тому, щоб віддати мене в науку й на виховання до славнозвісної академії пана Ляпки.
Академія міститься в кінці Шоколадної вулиці, у великому триповерховому будинку, спорудженому із кольорової цегли. На третьому поверсі пан Ляпка зберігає свої найважливіші таємниці. Жодній живій душі не дозволено заходити туди. Та якби хто й поткнувся — все одно нічого б не вийшло, бо сходи в академії сягають тільки другого поверху, й сам пан Ляпка дістається до своїх таємниць через димар. На першому поверсі розташовані класи, в яких ми навчаємось. Тут-таки, на першому поверсі,— наші спальня та їдальня, на другому поверсі мешкає пан Ляпка з Матеушем. Живуть вони в одній-єдиній кімнатці, а решта всі замкнені.
Пан Ляпка приймає до своєї академії тільки тих хлопців, імена яких починаються з букви «А», бо, як він каже, не варто запаморочувати собі голову всіма літерами абетки. Отож в академії навчається чотири Адами, п’ять Августів, три Анджеї, три Альфреди, шість Антоніїв, один Артур, один Альберт і один Анастазі — всього двадцять чотири учні. Самого пана Ляпку звати Амброжи. У всій академії один-єдиний Матеуш — не на «А». Але Матеуш, зрештою,— не учень. Це вчений шпак пана Ляпки. Він зовсім вільно розмовляє, щоправда, досить своєрідно: в кожному,слові опускає початок і вимовляє тільки закінчення.
Коли він, приміром, відповідає на телефонний дзвінок, то, як правило, каже:
— Ошу, є мія ана пки!
Що означає:
— Прошу, це академія пана Ляпки.
Звичайно, сторонньому тут годі щось уторопати, але пан Ляпка та його учні прекрасно розуміють Матеуша. Матеуш готується з нами до уроків і часто заміщає пана Ляпку, коли той іде ловити метеликів на другий сніданок.
Але стривайте! Я зовсім забув розповісти, що наша академія стоїть серед величезного парку, змереженого долинами, ярами та ровами, а ще обнесеного високим муром. Нікому не дозволяється виходити за мур без пана Ляпки. Адже це не звичайний мур. З одного боку, того, що з вулиці, він гладенький, із великою заскленою брамою посередині. А з трьох інших боків у мурі одна побіля одної безконечною вервечкою стоять залізні хвіртки, замкнені на маленькі срібні замочки.
Всі ці хвіртки ведуть до різних сусідніх казок, з якими пан Ляпка підтримує щирі дружні стосунки. На кожній хвіртці — табличка з назвою казки. Тут є казки Андерсена та братів Грімм, казка про Лускунчика, про рибалку та рибку, про вовка, що вдавав жебрака, про сирітку Марисю і гномів, про Качку-дивачку й багато інших. Ніхто напевне не знає, скільки всіх хвірток, бо хоч як пильно візьмешся рахувати їх, все одно зіб’єшся. Там, де спершу налічував дванадцять, потім їх виявляється двадцять вісім, а там, де, здавалось би, їх має бути дев’ять, раптом налічуєш тридцять одну чи тридцять шість. Навіть Матеуш не знає, скільки всіх казок, і каже: «Оже о, а оже істі», що означає: «Може, сто, а може, двісті».
Ключики від хвірток пан Ляпка зберігає у великій срібній скриньці, завжди знаючи, який ключик до якого замочка. Часто він посилає нас до тої чи іншої казки з певним дорученням. Здебільшого його вибір падає на мене, бо я рудий і зразу привертаю увагу. Якось, коли не було сірників, пан Ляпка гукнув мене, дав золотого ключика і сказав:
— Адасю, поскоч до казки добродія Андерсена про дівчинку з сірниками й попроси для мене коробочку сірників.
Неабияк зрадівши, я помчав до парку й — сам не знаю як — зразу втрапив до потрібної мені хвіртки. За мить я вже був по той бік огорожі. Перед очима слалася вулиця незнайомого міста, по ній плавом плив люд, а ще падав сніг, хоч на нашому боці стояло літо.
Всі перехожі тремтіли від холоду, якого я зовсім не відчував. І на мене не впала жодна сніжинка.
Від здивування я не зміг зрушити з місця. Коли це підходить до мене якийсь літній сивий чоловік. Погладив мене по голові, усміхнувся й каже:
— Ти не впізнаєш мене? Я — Андерсен. Тебе дивує, що тут зима й падає сніг, а у вас — червень і доспівають черешні. Чи не так? Але ж не забувай, хлопче, що ти з іншої казки. Яке в тебе до нас діло?
— Я, даруйте, прийшов по сірники. Мене прислав пан Ляпка.
— А, ти від пана Ляпки? — радісно промовив Андерсен.— Я його дуже люблю. Отож будуть тобі сірники.
По цих словах він ляснув у долоні, й за мить із-за рогу вулиці з’явилася скульчена від холоду маленька дівчинка з сірниками. Андерсен взяв у неї одну коробочку, простяг мені й сказав:
— На ось, неси панові Ляпці. І перестань плакати. Нічого побиватися над цією дівчинкою. Вона замерзла, вона бідна. Але ж це — не насправді. Це казка. Тут усе — вигадка.
Дівчинка усміхнулась до мене, махнула на прощання рукою, і Андерсен вивів мене до хвіртки.
Коли я розповів хлопцям, що познайомився із самим Андерсеном, усі мені неабияк позаздрили.
Потім я не раз навідувався до різних казок: то треба було принести пару чобіт із казки про Кота в чоботях, то привести самого Кота, бо в таємних комірчинах пана Ляпки завелися миші. А то нічим було підмести подвір’я, й довелось позичити мітлу у відьми із казки про Лису гору.
А то ще було таке: одного чудового дня в нас з’явився чоловік у просторому оксамитовому каптані, в коротких оксамитових штанях ще й у капелюсі з пером. Він зажадав бачити пана Ляпку.
Всіх нас дуже цікавило, хто він, цей незнайомець. Пан Ляпка довго перешіптувався з ним, частував його пілюльками для вирощування волосся, які за звичкою й сам без упину ковтав, а потім, кивнувши мені та одному з Анджеїв, сказав:
— Слухайте-но, хлопці, наш гість прибув із казки про Сплячу царівну й сімох богатирів. Учора двоє богатирів пішли до лісу й не вернулися. Ви розумієте, що так закінчитись казка не може. Отож віддаю вас на дві години в повне розпорядження цього добродія. Тільки не запізнюйтесь на вечерю.
— Еря де ед тою! — гукнув Матеуш, що мало означати: вечеря буде перед шостою.
Ми пішли за вбраним в оксамитові шати дядечком. Дорогою він розповів нам, що доводиться одним із братів Сплячій царівні і що нам теж слід вдягтися в таке, як у нього, оксамитове вбрання. Ми охоче згодились, бо обом кортіло подивитися на Сплячу царівну. Не буду переповідати самої казки, її кожен знає. Скажу тільки: за те, що ми брали в ній участь, Спляча царівна, прокинувшись, запросила мене з Анджеєм на підвечірок. Мабуть, не всі бачили, що їдять на підвечірок царівни, а надто царівни з казок.
очатку слуги внесли на тацях величезні стоси тістечок із кремом і крем окремо у великих срібних мисках. Кожен із нас з’їв стільки тістечок, скільки подужав. До тістечок подали шоколад, кожному по три склянки зразу, і в склянках зверху рясно плавали шоколадинки. На столі у великих полумисках лежали хитро виліплені з тіста й майстерно випечені різні звірята й ляльки, а ще було повно мармеладу, цукерок, цукатів. Потім у кришталевих вазах подали виноград, персики, мандарини, полуниці й силу-силенну інших ягід та фруктів. А по всьому тому почастували морозивом у шоколадних стаканчиках.
Царівна усміхалась до нас і припрошувала їсти ласощів якомога більше, ніщо, мовляв, нам не зашкодить. Адже давно відомо, що в казках нікому не буває кепсько від переїдання, тут усе не так, як насправді. Я сховав до кишені кілька стаканчиків із морозивом, щоб принести хлопцям, але морозиво розтало й потекло мені по ногах. Добре, що ніхто цього не помітив.
Коли ми досхочу начастувалися, царівна наказала впрягти в маленьку карету двох поні й довезла нас під самісінькі мури академії.
— Уклін від мене панові Ляпці,— сказала вона на прощання.— Попросіть його, щоб завітав до мене на метелики в шоколаді.— І по хвилі додала: — Багато я наслухалася про казки пана Ляпки. Отож коли-небудь з радістю його навідаю.
Так я дізнався, що в пана Ляпки є свої власні казки, хоч почути їх мені вдалося набагато пізніше.
Я став поважати пана Ляпку ще більше й вирішив заприятелювати …
Источник: knigogid.ru
Czy ten pan i pani są w sobie zakochani
Czy ta pani tego pana chce
» Эти пан и пани друг в друга влюблены
» Значит ли это, пани, что вы хотите пана
Ona jest jak prześliczny kwiat
a on ma w oczach szkiełka dwa
» Она, как прекрасный цветок
» и он в глаза две горки
Czy ten pan i pani są w sobie zakochani
czy ta pani tego pana chce
Czy ten pan i pani są w sobie zakochani
czy ta pani tego pana chce
» Это мистер и миссис в любви
» или леди, что вы хотите
Ona jest jak przepiękny ptak
a on dla niej na gitarze gra
» Она, как красивая птица
» и он длня нее на гитаре играет
Czy ten pan i pani są w sobie zakochani
czy ta pani tego pana chce
Bóg całować karze i prowadzi przed ołtarze
lecz naprawdę nie wiesz jak tam jest
» Бог наказывает, чтобы поцеловать алтарь и приводит
» но на самом деле не знаю, как есть
Czy ten pan i pani są w sobie zakochani
czy ta pani tego pana chce
Bóg całować karze i prowadzi przed ołtarze
lecz naprawdę nie wiesz jak tam jest
Czy ten pan i pani są w sobie zakochani
czy ta pani tego pana chce
Bóg całować karze i prowadzi przed ołtarze
lecz naprawdę nie wiesz jak tam jest
Jak – tam – jest. Czy десять пан я пани SA ж Sobie zakochani
Czy та пани TEGO пана chce
» Эти пан и пани друг в друга влюблены
» Значит ли это , пани , что вы хотите пана
Ona шутка як prześliczny Kwiat
на ма ш oczach szkiełka DWA
» Она , как прекрасный цветок
» И он в глаза две горки
Czy десять пан я пани SA ж Sobie zakochani
Czy та пани TEGO пана chce
Czy десять пан я пани SA ж Sobie zakochani
Czy та пани TEGO пана chce
» Это мистер и миссис в любви
» Или леди , что вы хотите
Ona шутка як przepiękny Птак
на DLA niej па gitarze гра
» Она , как красивая птица
» И он длня нее на гитаре играет
Czy десять пан я пани SA ж Sobie zakochani
Czy та пани TEGO пана chce
Bog całować karze я prowadzi przed ołtarze
lecz naprawdę ние wiesz як там шутка
» Бог наказывает , чтобы поцеловать алтарь и приводит
» Но на самом деле не знаю , как есть
Czy десять пан я пани SA ж Sobie zakochani
Czy та пани TEGO пана chce
Bog całować karze я prowadzi przed ołtarze
lecz naprawdę ние wiesz як там шутка
Czy десять пан я пани SA ж Sobie zakochani
Czy та пани TEGO пана chce
Bog całować karze я prowadzi przed ołtarze
lecz naprawdę ние wiesz як там шутка
Як – там – шутка .
Источник: songspro.ru
Ах, пане, панове
Из Агнешки Осецкой
Гаснут, гаснут костры, спит картошка в золе.
Будет долгая ночь на холодной земле.
И холодное утро займется,
и сюда уж никто не вернется…
Без листвы и тепла как природа жалка.
Поредела толпа у пивного ларька.
Продавщица глядит сиротливо,
и недопито черное пиво…
Припев:
Ах, пане, панове,
да тепла нет ни на грош.
Что было, то сплыло,
того уж не вернешь.
Как теряют деревья остатки одежд,
словно нет у деревьев на лето надежд.
Только я пока очень любима,
и любовь не прошла еще мимо…
Но маячит уже карнавала конец,
лист осенний летит, как разлуки гонец.
И в природе все как-то тревожно,
и мой милый глядит осторожно…
Припев
— До свиданья, мой милый, — скажу я ему,
— вот и лету конец, все одно к одному.
Я тебя слишком сильно любила,
потому про разлуку забыла. —
Горьких слов от него услыхать не боюсь —
он воспитан на самый изысканный вкус.
Он щеки моей нежно коснется,
но, конечно, уже не вернется…
Припев
Источник: www.chitalnya.ru
Агнешка Осецкая, русский текст и музыка
Булата Окуджавы
Впервые эта песня прозвучала в спектакле «Вкус черешни» — его по пьесе Агнешки Осецкой «Apetyt na czeresznie» поставил в 1969 году Московский театр «Современник». Окуджава по просьбе Агнешки Осецкой написал для этого спектакля четыре песни, одной из которых и была «Ах пани, панове…».
http://www.liveinternet.ru/users/2496320/post126844631/
Агнешка Осецкая
«Вкус черешни»
"Отношения мужчины и женщины сравнимы с дорогой. На горизонте кажется, что она сливается в единую точку, но приблизившись, видишь развилку, на которой спутникам предстоит разойтись. С опасными участками и тоннелями неизвестности она испытывает двоих на верность сказанного однажды «люблю».
Отношения мужчины и женщины напоминают песню, с обманчиво робким вступлением и резкими взрывными финальными аккордами. Отношения мужчины и женщины похожи на сад, который переживают яркую пору цветения, вдохновлённого становления и неминуемого увядания. Дорога, песня, расцвет и увядание – все эти символы слились в музыкальной комедии «Вкус черешни», по одноимённой пьесе польской писательницы Агнешки Осецкой. Смешная и одновременно грустная история про мужчину и женщину объединяет собой знакомые фрагменты из жизни всех, кто любил, гулял под звёздами, ревновал, сходил с ума от однообразия семейного быта и становился свидетелем того, как пылкие чувства оборачиваются ироничными улыбками на лицах бывших влюблённых. Это приглашение посмотреть на себя со стороны, прогуляться по ступенькам памяти в глубины своего сердца, где, возможно, ещё звучит любимый мотив и открыта дорога в цветущий сад."http://www.teatr.lv/index.php?option=com_content&view=article&id=102
Источник: www.liveinternet.ru
